ЛІТЕРАТУРНИЙ ПОРТРЕТ «МИКОЛА ВОРОНИЙ – 150»
Микола Кіндратович Вороний народився в 1871 році у родині ремісників.
Мама навчила його любити народні звичаї, українську пісню, навчила його писати і читати.
Навчався у Харківському училищі та Ростовському. Останнього так і не зміг закінчити, тому що був виключений з нього за товаришування з народниками, читання та поширення літератури, забороненою владою. Цілих три роки знаходився під наглядом поліції без права вступу до вищого навчального закладу.
Отримав філософські знання у Віденському та Львівському університетах.
Товаришував з І. Франком. Допомагав видавати йому газети «Громадський голос», «Радикал».
Був знайомий з такими видатними українцями як: М. Коцюбинський, Леся Українка, М. Лисенко, П. Тичина, М. Рильський.
Близько знав багатьох знаменитих людей свого часу: Михайла Грушевського, Марка Кропивницького, Леся Курбаса, Панаса Саксаганського. Із Володимиром Самійленком працював у банку, у Миколи Міхновського квартирував у Харкові.
Використовував безліч псевдонімів – Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович, Микольчик, М.В., К-ич М, М-У-ко.
Був один із засновників Української Центральної ради. Один із засновників і режисерів Національного театру.
Був одружений з донькою Миколи Вербицького Вірою Миколаївною Вербицькою. Та через рік вони розлучилися, хоча й народився син Марко. Марко Вороний теж став відомим поетом.
Вперше почав друкуватися Микола Вороний у 1893 році з віршем «Не журись, дівчино».
Перша видана збірка називається «Ліричні поезії» (1911 рік) та «В сяйві мрій» (1913 рік).
Поет жив або навчався, або працював у Харкові, Одесі, Ростові, Варшаві, Відні, Львові, Чернігові, Києві.
Ким він тільки не працював. Був актором і режисером, перекладачем і журналістом, земським статистиком і банківським клерком, працював бібліотекарем, режисером українського театру, редактором газети «Життє і слово», коректором Наукового Товариства ім. Шевченка, неофіційним редактором газети «Зоря», педагогом, кіноредактором і навіть діловодом ремонтної частини механічного відділу “Округи водяних шляхів”.
В 1920 році виїхав за кордон до Варшави, де знайомиться з письменниками – Ю. Тувімом та Л. Стаффом. Але на чужині не зміг довго жити і вирішив повернутися на Батьківщину.
Повернувшись до Львова займається педагогічною діяльністю, викладаючи у місцевій консерваторії.
Вороний був талановитим перекладачем. Він перекладав російських класиків О. Пушкіна, М. Некрасова, І. Тургенева, а також французьких, німецьких, польських, італійських поетів.
У 1934 році Миколу Вороного влада назвала «ворогом народу». Його заарештовують як польського шпигуна і відправляють на 3 роки до таборів, але згодом покарання замінили засланням у Казахстан. Його син Марко, дитячий письменник, який працював у Москві приїхав до Києва, щоб добитися помилування батькові. Проте настирливим сином зацікавилися органи, звинуватили в націоналізмі й заарештували. Рік тримали в окремій камері, а потім відправили на Соловки й у 1937 році розстріляли.
М. Вороний був розстріляний 7 червня 1938 року о 24 годині на Одещині. До речі, ідучи на смерть, батько так і не дізнався, що сина Марка вже немає.
Довгий час твори М. Вороного не вивчалися, його ім’я було несправедливо призабуте й тільки наприкінці 1980 року повернулося українській літературі.
Джерело:
https://dovidka.biz.ua/mikola-voroniy-tsikavi-fakti
Джерело:
https://dovidka.biz.ua/mikola-voroniy-tsikavi-fakti
ЧИТАТИ:
https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=40
https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=40&page=2
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=4505
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=471
