18 березня 2026 року Кагарлицький ліцей №1 імені Василя Мамія став місцем, куди приїжджають не просто з візитом — сюди привозять довіру.
До нас доправили Прапор Надії.
Його передали військові — Володимир Семененко (“Грек”), начальник групи цивільно-військового співробітництва 527 окремого батальйону охорони та обслуговування ЗСУ, разом із капеланом Володимиром (“Сірим”).
Чому саме наш ліцей?
Бо тут не питають: “Чи допомагати?” — тут допомагають системно: учні, вчителі, батьки — кожен на своєму рівні, але всі в одному напрямку.
Прапор Надії — це не просто полотно.
Це розмова, яку не можна відкласти.
Учні почули історію його створення та сенс кольорів:
біла смуга — це очікування і віра в повернення наших полонених,
чорна — це правда про біль і випробування, які вони переживають.
Цей прапор не прикрашає — він нагадує.
Особливої тиші додав момент освячення. Капелан Володимир, який свого часу був розвідником у “Вовках Да Вінчі”, освятив Прапор Надії та прапор частини. А потім — дітей. Без пафосу. По-людськи.
Учні отримали хрестики — як маленький, але дуже особистий знак захисту. І обіцянку: наступного разу привезуть шеврони.
А ми отримали більше — ще одне підтвердження того, що те, що ми робимо, бачать. І це має значення.
Прапор Надії залишає після себе не емоцію на один день, а внутрішнє запитання:
що ще ми можемо зробити, щоб ці кольори якнайшвидше перестали бути про біль і стали лише про повернення.
