Мова – це всі глибинні пласти духовного життя
народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання
століть, мова – це ще й музика, мелодика, фарби буття,
сучасна художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу.
О. Гончар
Мова є ознакою етнічної спільності народу, нації, показником її життєздатності й духовності. Упродовж століть наша мова зазнавала наруги й поневірянь. Її офіційно забороняли укази та циркуляри. Її свідомо принижували, не допускали до перспективних сфер – науки, освіти, культури. Але незважаючи на це, вона міцніла, розвивалася – у надзвичайно складних умовах! – завдяки титанічним зусиллям патріотів, які вболівали за її долю, боролися за неї. Та наслідки гноблення були неминучі: байдужість до української мови деяких наших співвітчизників, виникнення «суржику», втрата інтересу до мовних скарбів…
Дуже важливо, щоб наша мова розвивалася вільно, адже вона є виразником і уособленням думки, свідомості народу. Не стане мови – не стане й народу, бо він розділиться, розпорошиться, втратиться між іншими націями й культурами.
Українська мова ще має подолати шлях до остаточного визнання, до того часу, коли кожен українець зможе сказати: «Я пишаюся своєю мовою!» Наш народ дуже довго перебував під тією чи іншою чужоземною владою, і це не могло не позначитися на ситуації в країні, у тому числі на мовній. Але попри все ми залишалися і завжди будемо українцями. Право на це завойоване кров’ю та болем наших пращурів, які століттями боролися за свою землю, віру й мову, відстоюється і зараз мужніми й нездоланними воїнами ЗСУ.
Вступні уроки української мови в нашому ліцеї були присвячені рідному слову. Учні 5–8 класів розмірковували про значення мови в житті людини й суспільства, про її красу, милозвучність, багатство. Дев’ятикласники дізналися про розвиток української мови, а ми, одинадцятикласники, дискутували про те, що таке мовна стійкість, чому в Україні виникла проблема мовної стійкості, які джерела живлять мовну стійкість. П’ятикласники ще й підготували мініпроєкти про свою щиру любов до України, її дзвінкого слова.
То що ж кожен свідомий українець може зробити для рідної мови? Перш за все – вивчати її, не розлучатися з українською книжкою. І не обмежуватися лише шкільним мінімумом, а сприймати його лише як старт до мандрівки в мовне й літературне царство.
Тому треба братися до роботи – опановувати рідну мову, популяризувати її нетлінні скарби. Отже, починаймо із себе, з найменшого, що в наших силах, – спілкуймося українською. Нехай звучить рідна мова в тихому слові молитви й у дзвінкій пісні, у задушевному вірші й щирій розмові!
Федорченко В.,
учасниця літературної студії
«Вітрила мрій»
